СПОСІБ ПРАКТИЧНОГО ВИКОРИСТАННЯ АРТТЕРАПЕВТИЧНОЇ ТЕХНІКИ «ЗМАЛЮЙ СВОЮ ХВОРОБУ»

 

Геннадій Чуприна, д.мед.н., доцент, професор кафедри неврології і рефлексотерапії НУОЗ України імені П. Л. Шупика;
Наталія Свиридова, д.мед.н., професор, завідувачка кафедри неврології і рефлексотерапії НУОЗ України імені П. Л. Шупика;
Наталія Ханенко, к.мед.н., доцент, доцент кафедри неврології і рефлексотерапії НУОЗ України імені  П. Л. Шупика;
Національний університет охорони здоров’я України імені  П.Л. Шупика, м. Київ 
gen7chupryna@gmail.cоm; 067-405-78-25  

СПОСІБ ПРАКТИЧНОГО ВИКОРИСТАННЯ АРТТЕРАПЕВТИЧНОЇ ТЕХНІКИ «ЗМАЛЮЙ СВОЮ ХВОРОБУ»

Вступ. В історії будь-якої наукової дисципліни під впливом нових теорій, вчень, концепцій, напрямків відбувається неминуче переосмислення попередніх етупів її розвитку. І хоча поняття психосоматичних розладів за останні роки суттєво змінилось і продовжує мінятись в своєму змісті і обсязі, основна суть проблеми залишається незмінною. Намітився відхід від самого терміну «психосоматичний», що об’єднує у вузькому сенсі класичні психосоматичні захворювання – ішемічну хворобу серця, артеріальну гіпертензію, пептичну виразкову хворобу, бронхіальну астму, псоріаз, цукровий діабет: клінічні прояви психосоматичних розладів відрізняються значним поліморфізмом і для них притаманна загальна ознака: перекриття розладів психічної і соматичної сфер. Саме при таких розладах ефективні методи рефлексотерапії, які роками використовуються на нашій кафедрі. Інтегруючим методом при використанні рефлексотерапії може стати арттерапія.
Видатні лікарі - психологи минулого, та й сучасності приділяли і приділяють багато уваги вивченню суб'єктивних особливостей захворювання, зазначаючи, що характер скарг хворого, їх аналіз та зміни особистості під впливом хвороби не менш важливі, ніж дані об'єктивних досліджень. Підкреслюючи також важливість ставлення людини до своїх здоров'я та хвороби, когнітивний та емоційний компоненти цих відносин, вони підкреслювали значимість внутрішньої картини хвороби при дослідженні механізмів захворювання та терапевтичного процесу, що веде до одужання. На формування внутрішньої картини хвороби впливає і характер самого захворювання,  його гострота, та швидкість розвитку; наскільки раптовим і несподіваним був його початок; це загострення хронічного захворювання чи гостра патологія. Вплив преморбідних особистісних якостей та психологічних особливостей особистості людини на розвиток та перебіг захворювання також важливі, як і ті зміни у психіці, які виникають у хворої особи під впливом патологічного процесу.
Виклад основного матеріалу. "Внутрішня картина хвороби" - термін, запропонований  О. Р. Лурія [2] - найбільш об'ємно відображає суб'єктивні особливості захворювання і охоплює чотири рівні психічного відображення хвороби – чуттєвий, емоційний, інтелектуальний та мотиваційний, на яких з настанням хвороби відбуваються зміни з переформуванням преморбідної мотиваційної структури [2]. В результаті, змінюється ставлення до свого здоров'я та захворювання, відбувається зміна поведінки, звичок та всього образу життя.
Важливість внутрішньої картини хвороби та емоційних факторів підтверджується ще й тим фактом, що при виражених клінічних симптоми захворювання, з характерними проявами та скаргами часто стан хворого органу відповідає тяжкості клінічної картини. Такими є особливості деяких особистостей. Хвороба більше у голові, ніж у тілі. З плином часу пролонгована фіксація на хворобу призводить до виражених деструктивних змін і в самих органах.
Насамперед, це – паренхиматозні органи, що мають назву Чжан-органів в традиційній китайській медицині (ТКМ)[3,4]. В ТКМ існує нерозривний зв'язок між тілом (Чжан-органами, де певному органу відповідає певний аспект тіла) і психоемоційним станом (ІНЬ-ЯН психоемоційний стан впливає на тіло, і навпаки).
П'ять психотипів можуть інтерпретуватись як п'ять Чжан-органів, п'ять аспектів тіла, типів енергій, емоцій, свідомості і особистості. П’ять Чжан органів забезпечують структуру тіла і вітальну енергію, формують і дозволяють проявлятись п'яти психотипам, які комбінуючись дають можливість формуватись різним емоціям  і різним інтелектуальним  особливостям особистості [3,4].
Дванадцять типів реагування на хворобу, що складаються з 3-х блоків, були описані в 1980 році А. Є. Лічко та Н. Я. Івановим [1] .
– «Я не хворий» – анозогнозичний тип – заперечення хвороби;
– «Я хворий, але хвороба не серйозна» – гіпонозогнозичний тип – зниження значущості;
– «Я не повинен піддаватися хворобі та стану працювати ще більше, тоді хвороба відступить сама» - ергопатичний тип - догляд у роботу;
– «Де мені знайти найкращого лікаря? Які в мене аналізи? А що мені призначили? А навіщо? А тут протипоказання. Що мені їсти?...» – тривожний тип;
- "У мене все погано. Ох. Ах. Я вам зараз розповім. А може ще ці ліки допоможе?
Ні, я не знаю…» – іпохондричний тип;
- «Як мені все (або все) набридло (і)! Скільки можна мене мучити?!! Знову ці таблетки (уколи, процедури, криворукі сестри, безглузді лікарі…» – неврастенічний тип – дратівлива слабкість;
– «Боюся, що ніщо мені не допоможе. Який сенс у лікуванні взагалі. Ну і що, що аналізи краще?» – меланхолійний тип – туга та надпригніченість хворобою;
- «Ну і що з того, що я одужаю? Що це змінить? Стану інвалідом якщо не лікуватимуся? Мені все одно» – апатичний тип – байдужість до долі та лікування;
- Надмірна ранимість вразливість. Побоювання, що оточуючі шкодуватимуть, вважатимуть неповноцінним. Боязнь стати тягарем для рідних. Коливання настрою – сенситивний тип;
- Страждання напоказ. Вимога турботи про себе на шкоду іншим. Всі розмови перекладаються теми себе. Бажання показати іншим свою унікальність і хвороби теж. Емоційна нестабільність та непрогностичність. Неприязне
ставлення до інших людей, які заслуговують уваги, вони розглядаються як конкуренти – егоцентричний тип – прийняття хвороби та пошук
можливих вигод;
– «Це мене сусіди (родичі, медичні працівники, інопланетяни) отруїли. Мені щось
підсипали в їжу…» – паранояльний тип – хвороба як «результат» чийогось злого наміру;
– Дисфоричний тип – гнівно – озлоблений, агресивний тип. Похмурий і незадоволений вигляд. Спалах гніву. Заздрість до здорових, у тому до своїх рідних. Вимога до себе додаткової чи особливої уваги. Часто деспотичне ставлення до близьких.
 Процес змальовування своєї хвороби і міркування, під час роботи над малюнком та після цього, має велике значення в діагностиці та лікуванні соматичної патології. Особливо він важливий при психосоматичних розладах. Це пояснюється придбанням нового досвіду, протилежного досвіду ототожнення себе зі своєю недугою. По суті це може стати початком біологічного декодування хвороби через аналіз чинників, що викликали і призвели до її розвитку.
Своєму пацієнтові ми можемо задавати приблизно такі питання:
Як називається Ваша хвороба? Що ви знаєте про цю хворобу? Звідки Ви про це дізналися (інтернет, сусіди, книги ...)? А що Ви самі думаєте про Вашу хворобу? Як Ви вважаєте, чому вона з'явилося у Вас? Що Ви відчуличи, коли Вам поставили діагноз? Що змусило Вас звернутися за допомогою? А як Ви зараз можете оцінити стан свого здоров'я? Як Ви вважаєте, Ви зможете одужати? Якого результату Ви хочете досягти наприкінці лікування? Що потрібно для одужання? Через скільки Ви хочете одужати? Від чого це залежить? Що залежить від вас? А якщо Ви
видужаєте швидше? Коли ви будете здорові, як зміниться ваше життя? Що Ви плануєте після одужання (поліпшення, ремісії)?
Розмова, побудована таким чином, може дати нам багато інформації і сама по собі має терапевтичний ефект. У ході розмови ми вжевідокремлюємо Особу від Хвороби. Ми використовуємо визначення «Ваша хвороба», «Ця хвороба»…, замість "Ви хворі", "У Вас з'явилося захворювання", "У Вас болить" ... Тим самим ми підводимо до того, що наш пацієнт, спочатку заглибившись у
свої відчуття, переходить із рівня переживання на рівень аналізу те, що з нею відбувається (сталося). Розвивається нова структура взаємин – «Я і Хвороба» з наступним переходом до планування здорового життя.
Після такої розмови можна запитати: «Як би могла виглядати ваша хвороба, якби Ви захотіли (або не захотіли б) її зобразити (намалювати, вирізати, виліпити)?». «А як вона прийшла в Ваше життя? Розкажіть. Покажіть» і таке інше.
Важливою метою цієї методики є виявлення ставлення пацієнта до хвороби,
побудови подальшої тактики психотерапії і інших методів лікування. Наскільки людина усвідомлює важливість захворювання та необхідність лікування. Принаймні виявлення варіанта ставлення до хвороби вироблятиметься індивідуальна тактика комплексного лікування – вибір парадигми (алопатія, гомеопатія, фітотерапія, акупунктура ...) і ймовірність їх комбінування у цієї людини. Вибір фізіотерапевтичних процедур (аромотерапія, ванни, масаж, магнітотерапія), психотерапевтичних бесід, можливо трудотерапії, дієти з використанням певних спецій, відвідувань родичами та близькими та багато іншого… Крім цього, за допомогою методики зображення хвороби людина починає відокремлювати себе від хвороби (хвороба від себе) і може спостерігати свою хворобу з боку. Після зображення хвороби продовжуємо розмову. Як, на вашу думку, ця хвороба (показуємо на малюнку) чоловічого чи жіночого роду? Як її звати? Хочете щось спитати в неї, сказати їй? Як вам здається, що вона вам відповіла? (відповіла б, якби могла говорити). А про що вона мовчить? Наступним важливим етапом психотерапії стає зображення себе окремо від хвороби. Після цього йде опитування про взаємини зображеної людини та хвороби. Перейшовши в роль спостерігача і побачивши себе і хворобу з боку, пацієнт може усвідомити себе у новій якості: «Я господар усієї ситуації». «Я все бачу», «Я все контролюю». Тепер: «Я можу керувати хворобою і вийти з-під її гніту (якщо вона зображується у вигляді чогось нависаючого і великого)». Робота може продовжитись у формі оповідання.
Це може бути розповідь про те, що «Жив та був чоловік…» чи «Жила-була хвороба…». Малюнок можна розширювати, додаючи різних персонажів. Це різні значущі фігури в  життя людини (рідня, товариші, начальники та
підлеглі…). Іноді малюються постаті інших хвороб та взаємозв'язку між ними. Чим більше фігур на малюнку, тим менше і значуще бачиться хвороба. Останнє твердження відноситься лише до значних позитивних персонажів. Депресивні
пацієнти схильні до зображення багатьох захворювань, які нападають з різних сторін, тому важливо запровадити реальних героїв, що допомагають. Візуалізація себе у колі дбайливих близьких часто призводить до розуміння своєї потреби та
важливість. Можна видаляти хвороби (стерти гумкою, заклеїти білим папером і на її місці намалювати щось нове…). Просимо пацієнта відстежити зміни. Так, ми можемо перевірити, наскільки людина готова позбутися хвороби. У людей, які довго хворіють і похилого віку, може виникати занепокоєння і опір, заснований на
побоювання, що після цього зникнуть і всі постаті близьких людей. Це є яскравим прикладом вигідної хвороби та виявляє напрямок роботи.
Висновки:
Арттерапевтична техніка «Змалюй свою хворобу» може використовуватися як діагностична та лікувальна методика, у комплексі з методами рефлексотерапії, оскільки дозволяє:
- діагностувати внутрішню картину захворювання;
- роз'єднати людину та хворобу;
- побачити себе та захворювання з боку;
- взяти на себе відповідальність за ситуацію, що склалася;
- відчути себе не жертвою хвороби, а господарем ситуації;
- є ресурсною та підвищує мотивацію до одужання.
Список використаних джерел
1. Личко А. Е., Иванов Н. Я. Медико-психологическое обследование соматических больных // Невропатология и психиатрия, 1980. – Вып. 8. – С. 1195–1198.
2.    Лурия А. Р. Внутренняя картина болезней и ятрогенные заболевания. – 4-е изд. – М.: Медицина, 1977. – С. 37–52.
3. Рефлексотерапія: підручник / [Свиридова Н. К., Морозова О. Г., \ Чуприна Г. М. та ін.];  за  ред..   Н. К. Свиридової, О. Г. Морозової.-     К. : ТОВ СІКГРУП Україна, 2017. – Т. 1.- 3. 1108 с.
4. Чуприна Г. М., Мачерет Є. Л. , Сулік Р. В. Особливості протікання, нетрадиційні діагностичні та лікувальні підходи до астенічних синдромів у структурі неврологічної патології // Мат. науч.-практ. конф. с межд. уч-ем «Возрастн. нейропсихол. и нейропсихиатр.», 19 февр. 2007 г. – К., 2007. – С. 13–16.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ