Казкотерапія як технологія корекції порушень мовлення у дітей

 

Зудова Людмила, 
фахівець (вчитель-логопед) Куп’янського інклюзивно-ресурсного центру Куп’янської міської ради Харківської області

Казкотерапія як технологія корекції порушень мовлення у дітей

 «Без казки – живої, яскравої, що оволоділа свідомістю і почуттями дитини, неможливо уявити дитячого мислення і мови». В.О. Сухомлинський.

Ще з давніх часів людству відомі казки. Саме вони завжди служили допоміжним інструментом для формування поведінки дитини. Тепер казки стали об’єктом цілої науки – казкотерапії, яка на професійному рівні дає рекомендації  щодо корекції розвитку та виховання дітей.

Терапія – у перекладі з грецької – лікування. Казкотерапія – це корекція різноманітних порушень за допомогою  виховання і лікування казкою.

Метою мовленнєвої казкотерапії є застосування казок  як засобу корекції та розвитку мовлення у дітей.

Завдання мовленнєвої казкотерапії:

-       розвиток та корекція порушень мовлення за допомогою  слухання, переказу, складання казок;

-       виявлення творчих здібностей дитини, компенсаторних можливостей, сприяння їх розвитку;

-       подолання труднощів і страхів;

-       розвиток комунікативних навичок.

До корекції необхідно підходити поступово, починаючи з простих мотивуючих вправ і закінчуючи складними. Обов’язково необхідно створити умови для самореалізації дитини, надати можливість застосувати здобуті уміння на практиці, отримати від цього визнання товаришів і власне задоволення.

Зважаючи на те, що мовлення має складну структуру, а для корекції його порушень слід залучати якомога більше аналізаторів, то включення до процесу корекції емоцій, творчих завдань, відпрацювання засобів виразності, використання оцінки глядачів, аудіо та відео зйомки з метою розвитку самоконтролю, активне включення різних спеціалістів та батьків до корекції на основі спільної діяльності, все це є саме тим прихованим потенціалом, який криється в казкотерапії та театралізованій діяльності.

  Опис техніки «Мовленнєва казкотерапія»

  І етап – підготовчий.

  Основна мета – включення дитини до цілеспрямованого логопедичного процесу. На цьому етапі вирішуються як загально педагогічні, так і спеціальні логопедичні задачі.

 До загальних завдань цього етапу  відноситься:

-        формування установки на заняття (логопед має встановити з дитиною довірливі відносини, адаптувати до приміщення логопедичного кабінету, викликати інтерес до занять і бажання подолати порушення мовлення з допомогою мотивуючих казок, складених для кожної дитини з урахуванням індивідуальних особливостей);

-        формування довільних форм діяльності і свідомого ставлення до занять;

-        розвиток довільної уваги, пам’яті, аналітичних операцій.

Спеціальними логопедичними задачами є :

-        формування уміння впізнавати та розрізняти  фонеми;

-        формування артикуляторних умінь та навичок.

Спочатку діти розповідають казки, а казкові герої оцінюють їх виступи за трьома критеріями: правильність вимови звуків, виразність, уміння себе тримати. Поступово діти починають помічати порушення як у вимові інших, так і у своїй власній.

На матеріалі звуків, що добре вимовляються і стануть базовими для постановки, починаємо відпрацьовувати артикуляційні вправи, мовне дихання, силу голосу, міміку, пози, тобто все те, на базі чого буде проводитися подальша корекційна робота.

Вправи:

1.    «Якби я був язичком» (рухами всього тіла чи його частин показати, як язичок вимовляє той чи інший звук).

2.    «Раз, два, три, язичок, замри» (утримувати язик у заданій позиції певний час).

3.    «Танок язика» (динамічні артикуляційні вправи).

4.    «Язичковий театр» (настільний та тіньовий театр, де язичок демонструє свої виступи, а діти можуть за артикуляційною позою впізнавати звук – аналог профілів артикуляції).

5.    «Звуки та емоції»  (и - сердитий,  і - добрий, о - здивований, у - сумний, е - хитрий, а - здогадливий, б - гордовитий, в - настирливий, з - противний, ж - наполегливий та ін.).

6.    «Повітряні пісні язика» (голос + видихуване повітря та зміна звучання в залежності від положення язика).

7.    «Пози язичка» (а - сонна, і - напружена, л - руки вгору, ш -тримайте, бо зірвусь, р - я лютую та ін.).

8.    «Жести і язичок» (а - відкрита долоня, о - зведені великий та вказівний палець, и - кулак, і - горизонтальна долоня та ін.).

9.    «Декорації звукової вистави» (міміка, поєднання положення органів артикуляції та емоційного навантаження на звуки).

У кінці відпрацьовуємо на матеріалі невеликих реплік, які не включають звуків, що неправильно вимовляються, немовні засоби виразності.

ІІ етап – етап формування первинних умінь та навичок вимови.

Мета цього етапу полягає в тому, щоб сформувати у дитини початкові уміння правильної вимови звука на спеціально підібраному мовному матеріалі.

Конкретними задачами є:

-        постановка звуків;

-        формування навичок правильного використання їх у мовленні (автоматизація вмінь);

-        розвиток уміння відбирати звуки, не змішуючи їх між собою (диференціація звуків).

Слід враховувати, що з моменту появи того чи іншого звука у дитини до включення його у мовлення має пройти доволі тривалий період оволодіння звуком (А. Н. Гвоздєв). На практиці ми часто стикаємося з ситуацією коли дитина, яка має низький рівень критичного ставлення до себе і не прагне виправити свій дефект, після постановки звука з якихось причин втрачає здобуті навички – всю роботу доводиться починати спочатку.

Крім цього багаторазове повторення матеріалу швидко набридає дітям, а засоби казкотерапії значно урізноманітнюють види роботи з ним.

Так на час постановки звука активно проводимо вправи на розвиток уяви:

1.    «Намалюй звук».

2.    «На що схожий звук?»

3.    «Танок звука» (відтворення артикуляції на макеті, з допомогою рук та ін.).

Це дозволяє ще до появи самого звука створити його неповторний яскравий образ.

Автоматизуючи звук на складовому матеріалі інсценуємо казки, але спілкуємося тільки з допомогою складів, відпрацьовуючи уміння говорити з різною силою голосу, в різному темпі, додержуватися пауз, робити логічний наголос, правильно інтонувати, передавати інтонацією власний настрій, позитивну або негативну оцінку. Відсутність потреби добирати слова та будувати речення дозволяє дітям по-перше – повністю зосередитися на невербальних засобах комунікації, більш влучно застосовувати емоційність, інтонацію, а по-друге, швидше формується стереотип правильної вимови поставленого звука.

Ті ж прийоми застосовуємо і при переході до автоматизації у словах, але додаємо вправи на усвідомлення семантичного значення слів та елементи змагання:

1.    «Яке слово краще підходить?» (з ряду слів вибрати найбільш влучне).

2.    «Знайди зайве» (яке не підходить до заданого ряду).

3.    «Об’єднай у групи» (які слова який настрій казкового героя відображають).

4.    «Хто ти?» (здогадатися за описом).

5.    «Вистава звука» (створення декорацій, назви яких включали б заданий звук, елементи костюмів, репліки та ін., тобто діє схема: образ звука – його імідж – звучання – взаємодія з іншими звуками - зміст – думка – подія - вистава).

Якщо під час автоматизації переважають просто позитивні «виступи» звуків (концерт, презентація ), то, переходячи до диференціації поставленого звука, широко починаємо користуватися методом протистояння, який з допомогою емоційного забарвлення дозволяє швидше оволодіти умінням розрізняти схожі фонеми:

1.    «Двійники»  (виявити схожий звук).

2.    «Агент 00Х» (засвоїти характерні ознаки звука).

3.    «Змагання звуків» (який краще звучить).

4.    «Боротьба звуків» (складання і показ казки, де звуки сперечаються, а потім знаходять спільну мову).

ІІІ етап формування комунікативних умінь та навичок.

Мета – сформувати у дитини уміння і навички безпомилкового вживання звуків мовлення у всіх ситуаціях спілкування.

На цьому етапі діти поступово залучаються до участі у складанні та розігруванні невеличких сценок чи цілісних вистав, що готуються для показу як меншим товаришам, так і батькам.

   

Список використаних джерел

1.     Гетманська М. Казка чи казкотерапія? Виховання чи лікування? / М. Гетманська // Психолог довкілля. - 2012. - №9. - С.29-32.

2.     Деркач О. Педагогіка творчості: Казкотерапія на допомогу вчителю, вихователю, практичному психологу. Вінниця : ВДПУ, 2008. 48 с.

3.     Музичук О.О. Казка як засіб розвитку особистісних цінностей молодших школярів // Проблеми сучасної психології. – 2012. – № 17.

4.     Савінова Н.В., Середа І.В., Борулько Д.М. Технології  корекційно-виховного  процесу:  навчально-методичний посібник. Миколаїв : Іліон, 2018. 172 с.